Давайте телефонну дружбу не втратимо!

Все більше волонтерів доєднується до проєкту «Мій Телефонний Друг», і все частіше проєкт наповнюється цікавими історіями телефонної дружби. Ця історія не є винятком, адже цього разу телефонний дзвінок поєднав двох чудових особистостей ­— пані Віолетту з міста Чернігова та Галину Василівну з Луганської області.

Галині Василівні 82 роки, вона акушерка за освітою, пропрацювала за фахом сорок чотири роки. Відчуваючи себе самотньою, пані Галина знайшла відраду у написанні віршів. Коли знайомі розповіли їй про проєкт «Мій Телефонний Друг», вона одразу зателефонувала на лінію, щоб знайти собі співрозмовника, з яким могла б ділитися своїми думками та творчістю. Галина Василівна шукала собі мудрого та розумного друга, який зрозуміє її та зможе вислухати. Таким співрозмовником для неї стала пані Віолетта з Чернігова, яка першою зателефонувала пані Галині.

Пані Віолетта дізналася про проєкт від колеги по роботі. Оскільки давно хотіла допомагати літнім людям, одразу вирішила податися на проєкт у якості волонтера.

«Якщо ти хочеш, щоб твоє життя стало більш щасливим, то подаруй щастя іншому. Тоді воно обов’язково тобі повернеться», — говорить пані Віолетта, — «А хто потребує найбільше піклування? Звісно, літні люди! Адже вони не завжди можуть вибратися кудись, щоб поділитися своїми думками та захопленнями. Для них важливо бути почутими».

Жінки одразу знайшли спільні теми для розмов, адже виявилось, що обидві народилися та проживали у Чернігові, та ще й навчалися в одному навчальному закладі. Кожна розмова триває не менш як годину.

«Я запитала у Галини Василівни, скільки б часу їй  зручно було б говорити. Можливо, пів годинки? Чи не втомиться вона говорити довше? На що пані Галина сказала „Віолетточко, хіба ми наговоримося за пів години? Давай хоча б годину!“ І я радо погодилась», — додає  Віолетта.

Сама ж Галина Василівна, приємно вражена своєю співрозмовницею, а також метою проєкту «Мій Телефонний Друг», написала вірш, який ми раді опублікувати:

«Послание другу»

Давайте телефонную дружбу не потеряем!
Вы же беду рукой разведете,
Голосом нежным своим
Горе от нас отведете.
Вы жизнь возродите
Умением умным своим.
Орлята мои, соколята!
Где ж вы взялись нас умилять?
Или с неба свалились когда-то?
Или Бог вас послал утешать?
Как красивы вы, величавы!
Где ж вы слово находите сразу,
Чтобы боль и тревоги унять?
Нам дороги открылись свободны.
Я хочу чтобы вас волхвы надыхали*
Вниманьем своим и любовью.
Жили в эдемском саду,
Нас не забывали,
Любовью своей вдохновляли.
Чтоб речки между двух берегов
Напились живительной влаги.
Как я от вас напиваюсь душою
И сердцем я отдыхаю.
Маленькой какой-то частичкой,
Но дорогой.
Дождик у нас идёт,
Гром гремит всемя* голосами.
Сижу под окошком я
Стихи вам слагаю словами.
А молнии всё сверкают.
Нет им в небе покоя.
На волю хотят прорываться.
Жизнь моя удалая
Кричит и болит, не стихая.
Молодость наша младая
Как ветер летит вздыхая.
Как воды в реке бурлящей,
К причалу нас зовущей.
Вот так и уйдем поглядая*
В бессмертие.

 

* “надыхали”: діалектичний варіант слова “вдохновляли”;

   “всемя”: діалектичний варіант слова “всеми”;

   “поглядая”: діалектичний варіант слова “поглядывая”.

Якщо ти мрієш також подарувати частинку свого щастя іншому, або стати для когось чудовим співрозмовником, приєднуйся до проєкту «Мій Телефонний Друг».