Сказати «Дякую» без слів — як волонтерство допомагає подякувати всьому світу

24 лютого життя кожного українця безповоротно змінилось. Кожен обрав свій фронт, на якому може захищати Україну. Так сотні тисяч людей приєднались до волонтерства — хтось у рідному місті, інші онлайн з власної домівки, а хтось — за кордоном.

Увесь світ обʼєднався, аби допомогти українцям, які змушені були покинути свій дім. Десятки країн обладнали спеціальні прихистки, допомогли з оформленням документів та зробили усе, аби українці могли почувати себе комфортно у новій країні.

Тож волонтери знайшли свій спосіб сказати «Дякую». У цьому матеріалі Українська Волонтерська Служба ділиться історіями людей, які обрали віддячити не лише на словах, але й своїми діями.

Софія, 19 років

Австрія

Софія переїхала до Австрії ще рік тому, потрапивши на іноземну програму підготовки студентів-медиків. За рік життя в іншій країні дівчина встигла звикнути до місцевих звичаїв, покращити свою мову та познайомитись з українською діаспорою.

24 лютого Софія памʼятає лише частково: «Я памʼятаю, що прокинулась раніше, аніж зазвичай, і переглянула новини. Це досить дивно, оскільки зазвичай я дивлюсь новини лише увечері. Тоді й почалось довге 24 лютого, яке триває дотепер».

Перші декілька годин волонтерка намагалась зрозуміти, як допомагати, як сконтактувати з рідними та що робити далі. Пізніше вона потрапила до місцевого волонтерського штабу, куди інші люди приносили гуманітарну допомогу для українців — продукти, одяг, засоби гігієни. Так почалось її волонтерство.

«З часом я зрозуміла, що ця війна не завершиться скоро, тому важливо думати наперед. Так я, окрім допомоги Україні, почала роздумувати, як сказати своє дякую за усіх українців, які отримали допомогу. І обрала волонтерство», — ділиться українка.

З того часу, щосуботи Софія та її друзі влаштовували толоки: прибирали парки та вулиці. У невеликому місті Грац знайшлось достатньо людей, аби вони могли щотижня сказати своє тихе, проте таке важливе «Дякую».

«Ідея робити суботники не була спонтанною — такі думки у мене були ще до 24 лютого. Проте зараз це волонтерство набуло зовсім іншого сенсу. Памʼятаю, що я просто написала у декілька чатів та Фейсбук-груп, і за лічені хвилини знайшла однодумців, — говорить Софія, та додає: думаю, ці люди спершу йшли у пошуку підтримки. Вони покинули свій дім, хоч ще декілька тижнів тому мали зовсім інші плани. Але гадаю, зараз вони точно розуміють, що окрім спілкування, вони ще й можуть віддячити тим, хто підтримав у скрутну хвилину».

Однак українці в Австрії продовжують дякувати за допомогу й також допомагають Україні — окрім суботників, вони допомагають у кіберпросторі, волонтерять у гуманітарних штабах, переказують кошти на благодійність. Кожен у своїй сфері складає частинки маленького пазла, аби наближати перемогу щодня та щогодини.

Валерія, 18 років

Польща

Валерія потрапила до Польщі у перші дні війни — разом із маленькою сестрою та своєю мамою вони поїхали до Гданська, де одна із польських сімей надала їм тимчасовий прихисток.

«Я була вражена тим, що люди можуть бути такими відкритими та готовими допомогти. Вони нас не знали та ніколи раніше не бачили, але без сумнівів прихистили мою сімʼю. Важко, мабуть, перерахувати, скільки разів я тоді сказала їм «Дякую». 

Декілька тижнів Валерія разом з сімʼєю намагались знайти найкращий спосіб віддячити, і врешті виникла ідея — допомагати місцевим мешканцям з облаштуванням міста.

«Ми проживаємо у невеличкому містечку біля Гданська, де усі помешкання — це приватні будинки, схожі до передмість в Україні. Я дуже люблю ландшафтний дизайн й вирішила: якщо я це вмію робити — це може бути корисним для інших. До того ж це завжди нагадує мені про рідний дім, де я кожної весни садила квіти при вході мого будинку».

За декілька місяців сімʼя допомогла облаштувати близько 20-ти будинків та познайомилась не лише з місцевими жителями, але й з іншими українцями. Валерія разом із мамою та сестрою саджають квіти, дерева, допомагають доглядати за подвірʼями.

«Я люблю красу природи, і якщо я можу її принести у містечко, де сама проживаю, то чому б ні. Це мій спосіб виразити подяку усім польським сімʼям, які так само прихистили тисячі українців», — розповідає українка.

Мама Валерії раніше жила у Польщі, ще за студентських часів. Це допомагає дівчатам вільно спілкуватись із мешканцями та допомагати ефективніше. Тож окрім волонтерства, дівчата також допомагають українцям вивчати польську. Так вони допомагають школярам вивчити базові слова, аби вони могли тимчасово навчатись у польських школах, а батькам школярів пропонують дещо ускладнену польську, аби ті могли потрапити на роботу в містечку.

«Думаю, ми використовуємо наш ресурс максимально, наскільки це можливо. Будь-яка допомога, яку ми можемо надати — це важливо. І немає значення, чи це одне прибране подвірʼя, чи одна людина, яка завдяки нашій підтримці заговорила польською».

Андрій, 16 років

Італія

«Моє 24 лютого застало мене в Італії, я приїхав сюди на тиждень до бабусі. На жаль, цей тиждень перетворився на довгі 5 місяців. Я люблю Італію, і завжди хотів перебратись сюди. Але цей лютий дав мені зрозуміти, що душею я завжди в Україні й при першій нагоді я піду купувати квиток додому», — так Андрій описує перші дні повномасштабної війни.

Після хаосу, який був в думках кожного з нас, хлопець почав переглядати варіанти допомоги Україні. Тоді ж він і зрозумів, що достатньо добре розуміється на місцевості, знає особливості міста та непогано контактує з місцевими італійцями. Тоді, разом з іншими, він вирішив робити майстер-класи для переселенців й під час того збирати кошти на допомогу армії.

«У нас була доволі проста схема: ми проводили майстер-класи для маленьких українців, а усі, хто мав змогу, могли також задонатити на окрему банку в Монобанку — це був збір для благодійних фондів, які допомагають захисникам».

За декілька місяців десятки українців долучились до майстер-класів, які окрім дозвілля, допомагали також частково вивчити італійську мову, щоб швидше освоїтись на новому місці. У той час Андрію та його команді вдалось зібрати близько 50 тисяч гривень, які вони перенаправили на допомогу армії.

Один із волонтерів каже: «Я знаю, що ця сума мізерна у порівнянні з іншими великими зборами. Але уявіть, якщо з якоїсь картини прибрати певний колір, наприклад, червоний. Ця картина буде виглядати дивно та неповноцінно. Ми — це той червоний колір, який у поєднанні з іншими створює картину. Думаю, ця картина називається «Перемога».

Аби віддячити країні, яка підтримала переселенців, команда волонтерів почала проводити майстер-класи не лише для українців, але й для місцевих. Так вони потрапили у дитячі садочки, початкові класи до школярів та у різні заклади дошкільного дозвілля.

Перевагою тут стало те, що Андрій практично вільно може розмовляти італійською, тому знайти спільну мову з дітьми йому вдалось швидко. Волонтери протягом трьох місяців щотижня проводили майстер-класи для італійців, аби показати, що українці щиро дякують кожному, хто підтримує Україну та переселенців. Близько 20 майстер-класів хлопцю вдалось провести менш ніж за 4 місяці, й ще 10 заплановані на це літо.

«Я побачив, що італійцям це справді важливо. Вони не йдуть до нас, бо це безкоштовно, вони приходять, бо вірять в українців, вірять в Україну та нашу перемогу. Вони роблять для цього усе можливе, тому й ми повинні робити усе можливе, аби подякувати їм».

Казати «Дякую» — важливо. Тому кожен, хто перебуває за кордоном, має змогу це зробити. Ось декілька варіантів:

1. Влаштуйте толоки та суботники.
2. Допоможіть місцевим мешканцям фізичною працею.
3. Проводьте майстер-класи чи заняття для дорослих та дітей.
4. Розвішуйте листівки із подяками.
5. Будьте ввічливими та вдячними.

Більше корисної інформації шукайте у розділі «Допомога під час війни». Також, слідкуйте за нами у Телеграм-каналі, в Інстаграмі Української Волонтерської Служби та на Фейсбук-сторінці.

Долучайтесь до волонтерства у кілька кліків! Це можна зробити в розділі «Можливості», у локальному волонтерському чаті або ж через Телеграм-бот @VolunteersHotlineBot.

Тримаємо волонтерський фронт та впевнено крокуємо разом до перемоги 💙💛